Пишу ці рядки, а у самої обличчя розпливається в усмішці.
Мені 17 років. Нещодавно відгримів останній дзвінок. Мама мені перед останнім дзвоником всі вуха прожужжала: «Веди себе нормально… не зловживай Алкоголем… Будь адекватною» та інше. Як ніби я до цього вела себе якось неадекватно і дозволяла собі випивати. Я розумію, що мама про мене дбає. Боїться, що я потраплю в неприємності.
Тільки мама дечого не знає. Я знайшла її шкільний альбом. Виявилося, що в школі вона була ще тією оторвою: курила, іноді випивала, зустрічалася з хлопцем, який був майже на 10 років старший за неї. Могла втекти з дому на кілька днів. Потім дзвонила бабусі з якогось концерту в місті, розташованому за 300 кілометрів від дому. Так-так, бабуся мені дещо розповіла. І то… лише після того, як я знайшла фотографії мами.
До речі, мама досі не знає, хто з її колишніх хлопців є моїм батьком. Нормально? А мені каже, «Веди себе нормально…». Так у порівнянні з вчинками моєї мами, будь-яка моя витівка буде виглядати більш ніж нормально.
Зараз, звичайно, не скажеш, що моя мама була тією ще шибайголовою. Може бути материнство так змінило її.
Але мені не вистачає мами, яка вміє веселитися. Дуже вже вона стала сумна, тиха і… правильна.
Автор: j#####@i.ua
