Політику економічних санкцій понад 2,5 тисяч років. Перші дійшли до нас свідоцтва датуються V ст. до н. е. у Стародавній Греції. Тоді афіняни заборонили кораблям великого постачальника зерна розвантажуватися у свого берега. Благополуччя цей крок нікому не приніс, а от приводом до Пелопонеської війни послужив. Що стосується російської історії, то, за спостереженнями істориків, блокади і обмеження з боку впливових держав традиційно випадали на періоди російської підйому.
Все починалося з Івана Грозного
Царювання Івана Грозного вперше стурбувало західних лідерів і поставило так званий руський питання.
Перші антиросійські санкції датовані 1558 роком, коли Іван Грозний розв’язав Лівонську війну за вихід Росії на Балтиці. До того моменту європейці мало що чули про «Московію», а тим більше не бачили її в числі значущих європейських держав. Але миттєво вловивши тривогу, найбільші європейські міста чималим тиражем публікують «летючі листки». У них розповідалося про те, що Московія є країною темряви, самі по собі російські абсолютні дикуни, цар у них жахливий, і несуть росіяни в Європу загрозу крутіше турецької. Такі дії історики називають першою ластівкою інформаційної війни.
Зміцніле Московське царство в правління Івана Грозного всерйоз стурбувало Європу. Одним з ініціаторів економічних санкцій був славився жорстокістю герцог Альба, іспанська намісник з Нідерландів. На Франкфуртському з’їзді європейських правителів у 1570 році він виступив з пропозицією не надавати Московії мідь і бронзу для виготовлення гармат.
На той момент російське держава почала масштабне будівництво: розвивалася промисловість, зводилися кам’яні фортеці, але власних фахівців не вистачало, тому запрошували іноземці. Майстри, завербовані Іваном Грозним в Європі, були схоплені, а деякі навіть страчено. Так заробили економічні антиросійські санкції.
Дружба з сильною імперією
Пропаганда в західних ЗМІ. Карта світу від 1900 року.
Після петровського «вікна в Європу» вибудовувана століттями економічна блокада щодо Росії стала неактуальною. Надалі політика Єлизавети і Катерини Великої дозволила не тільки в повній мірі забезпечувати безпеку росіян, але і навіть виступати гарантом європейської стабільності. Тому до російської кризи другої половини 19 століття західний світ антиросійські випади відкрито не скоював. А ось після невдач Росії в Кримській війні питання про санкції встав в черговий раз. Найяскравішим на той момент стала заборона на російський флот у Чорному морі, що регулювалося Паризьким договором 1856 року. Росія опинилася в чорноморській резервації, а її зовнішня торгівля через протоки Босфор і Дарданелли потрапила під контроль Великобританії і залежною від неї Туреччини.
Тільки після виходу в 1860 році з нав’язаного Паризького угоди росіяни зайнялися реалізацією власних національних інтересів, позиціонуючи себе як впливова і динамічно розвивається держава. І тоді вже Олександр III зміг дозволити собі фразу про те, що Європа змушена чекати, поки він вудить рибу. На той момент все, на що були здатні європейські «доброзичливці», — це антиросійська пропаганда, выставляющая Росію в образі загрозливого цивілізованого світу агресора.
Антигітлерівська коаліція терпимості і повоєнні обмеження
Радянський післявоєнний плакат.
Чергова хвиля санкцій торкнулася Росії в період революцій 1917 року і громадянської війни з ініціативи держсекретаря Сполучених Штатів Лансінга, чому передувала західна інтервенція. Побоюючись більшовиків Радянської Росії, сюди було перекрито постачання продовольства. Економічна блокада тривала до 1920 року, коли Антанта послабила санкції, відновивши торгові маніпуляції з росіянами.
У 1925-му відносно Радянської Росії ініціювали «золоту блокаду». Формально приводом стали закиди в націоналізації іноземного майна і розрив діючих концесійних домовленостей. В результаті США, Франція, Великобританія та інші країни припинили торгівлю з Союзом за золото і зажадали розплачуватися нафтою, лісом або зерном. На думку деяких істориків, подібна санкційна політика посприяла голоду 1932 ‒ 1933 років.
Тільки до 1935 році золото знову приймалося як засіб оплати. Після нападу гітлерівців антирадянські санкцій не вводилися. Але вже після закінчення Другої світової прийшла «холодна війна» і нові обмеження. Згідно так званої «доктрини Трумена» СРСР відтепер стримувався у всіх його сферах. Обмеження експорту обладнання, стратегічних матеріалів і озброєнь було закріплено окремим законом. За задумом США технології продавалися Союзу тільки через 4 роки після випуску. Контролювалися і постачання СРСР і соцкраїни від особи інших західних держав.
Епопея антирадянського стримування
Олімпійські ігри-80 бойкотували десятки країн.
Так почалася багаторічна епопея антирадянських санкцій. У 1962 році з метою затримки робіт на трубопроводі «Дружба» США і союзники СРСР заборонили продаж труб великого діаметру. Резонансною стала спроба тиску на Міжнародний олімпійський комітет в 1980 році з метою заборони на проведення в Москві XXII літніх Олімпійських ігор. Підстава стало введення в 1979-му обмеженого радянського контингенту в Афганістан. Позиція МОК за несмешению спорту і політики виявилася принциповою, і вимоги Заходу не задовольнилися. Однак США і їхні однодумці Гри все ж бойкотували. Відповідна реакція СРСР полягала в бойкоті наступних Олімпійських ігор у Лос-Анджелесі.
Зіткнення двох держав у «холодній війні» тривало десятиліттями.
З набуттям влади Р. Рейганом політика «удушення» СРСР заграла новими фарбами. У 1981 році введено заборону на поставки російською комплектуючих для нафто — і газопроводів, поставивши під питання будівництво першої магістралі в Західну Європу. Проте повною мірою американцям не вдалося зірвати плани Союзу, і при підтримці деяких європейських і японських компаній у 1984 році добудовано і запущений трубопровід, по якому Росія експортує газ у Європу.
У вересні 1983-го світ потряс інцидент з пасажирським південнокорейським лайнером, який порушив радянський повітряний простір і пролетевшим над стратегічними об’єктами. Прийнятий за літак-шпигун, який виконує розвідувальний політ, він був збитий, жертвами виявилися 269 осіб. Цей випадок розв’язав чергову антирадянську кампанію, і на наступний день США блокували повітряне сполучення з Радянським Союзом. Правда, протрималися американці пару місяців, не винісши збитків власних авіакомпаній.
У 80-х США вирішили нанести удар по експорту вуглеводнів, ініціювавши обвал ціни на нафту. Ця галузь, що була головним джерелом фінансових надходжень СРСР, стала нерентабельною. Це спричинило масштабна криза, в подальшому трансформувався у внутрішньополітичний системний. Примітно, що навіть декларована США дружба з новим керівництвом РФ вже після розвалу Союзу практично не вплинула на антиросійську санкционную політику.
Джерело: http://darkbluecat.net.ua/
