Нове дослідження підтверджує, що коли люди співпрацюють, їхній мозок помітно синхронізується протягом мілісекунд, що виходить за рамки простого виконання одного завдання. Дослідження показують, що ця нервова зв’язність сильніша між людьми, які активно працюють разом, ніж між тими, хто випадково дотримується тих самих правил незалежно.
Соціальний мозок у дії
Люди за своєю природою кооперативні. Від базового спілкування до складних проектів, командна робота є важливою. Ця співпраця вимагає спільного розуміння та синхронізації зусиль, і тепер ми маємо докази того, що це поширюється на неврологічний рівень. Попередні дослідження натякали на цей ефект, але було важко виділити справжню причину — спільне завдання чи спільну взаємодію.
Експеримент: ізоляція співпраці
Дослідники з Університету Західного Сіднея розробили експеримент для вивчення цього явища. Двадцять чотири пари учасників отримали завдання відсортувати фігури на екрані комп’ютера, спочатку узгодивши систему (форму, візерунок, контраст), а потім працюючи спина до спини в тиші, щоб закріпити узгоджені правила. Тим часом електроенцефалограми (ЕЕГ) відстежували їх мозкову активність.
Синхронізація за мілісекунди: ключовий пошук
Результати були очевидними: протягом перших 45-180 мілісекунд усі учасники демонстрували однакову мозкову активність завдяки спільному завданню. Однак через 200 мілісекунд сталося розбіжність. Мозкова активність залишалася постійною в парах, які співпрацювали, але не в групі в цілому. Важливо, що ця узгодженість зростала в ході експерименту, що свідчить про те, що сам акт співпраці зміцнював неврологічний зв’язок.
Це було підтверджено шляхом порівняння реальних пар із випадково вибраними «псевдопарами», які дотримувалися однакових правил незалежно одна від одної. Активність мозку справжніх товаришів по команді була набагато стабільнішою, ніж у незнайомців, які працювали паралельно.
Чому це важливо
Дослідження показує, що синхронізація є не просто результатом дотримання однієї системи. Саме взаємодія — робота з іншою людиною — призводить до нервової когерентності. Це має наслідки для розуміння того, як функціонують групи, як працює комунікація та як приймаються рішення під час спільної роботи. Автори підкреслюють, що соціальна взаємодія – це не просто моделі поведінки; вони фундаментально формують те, як наш мозок представляє інформацію.
«Ці результати свідчать про те, що робота зі співавтором, людиною, з якою ви створили систему, має певний вплив на мозкову діяльність», — підсумовують дослідники.
Це дослідження пропонує цінну інформацію про те, як ми функціонуємо як соціальні істоти, і закладає основу для подальшого вивчення групової динаміки та когнітивної синергії.
