Загублені в тумані: хто були першими поселенцями Британських островів і чому вони так довго чекали?
Британські острови – це місце, яке завжди вабить своєю таємничістю. Туманні краєвиди, стародавні руїни, багата історія… Але, мабуть, одне з найбільш хвилюючих питань, яке хвилює археологів та істориків, це питання про те, хто першими ступив на цю землю? Нещодавно нові розкопки в Олд-Парку поблизу Кентербері виявили дивовижні докази, які змушують нас переглянути наше розуміння ранньої історії людства в Європі. Але ці відкриття викликають ще більше питань: ким були ці люди, як вони вижили в такому суворому кліматі і чому їм знадобилося так багато часу, щоб дістатися до Британських островів?
Я завжди вважав, що вивчення стародавньої історії – це не просто перерахування дат і подій, а спроба зрозуміти світогляд і побут людей, які жили задовго до нас. Вивчаючи артефакти, кістки, сліди, ми намагаємося відновити картину світу, в якому жили наші предки. І чим далі ми заглядаємо в минуле, тим складніше це завдання. У випадку перших поселенців Британських островів той факт, що археологічні записи надзвичайно фрагментарні, додає складності. Це схоже на те, що ми намагаємося скласти пазл, де більшість частин відсутні або сильно пошкоджені.
Затримка на мільйон років: чому Британські острови чекали?
Той факт, що перші свідчення про існування гомінідів на Британських островах датуються приблизно 850 000 років тому, а більш надійні свідчення — приблизно 500 000 років тому, викликає логічне запитання: чому так довго? Якщо Homo erectus почав покидати Африку приблизно 1,8 мільйона років тому і поширився по Азії, чому їм знадобилося так багато часу, щоб досягти Європи, а потім Британських островів? Зрештою, Африка — не єдине місце, де процвітав Homo erectus. Вони жили в Індонезії сотні тисяч років, і, здавалося б, логічно, що вони розширять свою територію на захід.
Я думаю, що відповідь криється в поєднанні факторів. По-перше, клімат. Британські острови, навіть у міжльодовиковий період, ніколи не були раєм. Суворі зими, часті дощі, недолік сонячного світла – все це створювало серйозні труднощі для виживання. Як слушно зауважила Ніна Яблонська, низький рівень ультрафіолетового випромінювання – це особливий вид тесту. Нестача вітаміну D, проблеми з кістками, підвищена сприйнятливість до захворювань – все це може значно знизити шанси на успішне врегулювання.
По-друге, географія. У період, коли перші люди почали заселяти Європу, Британські острови були частиною материка. Льодовикові періоди спричинили зниження рівня моря та виникнення суші між Францією та Англією. Однак, щоб потрапити на Британські острови, необхідно було перетнути не тільки цю землю, а й вузькі протоки. Для цього були потрібні певні навички та технології, наприклад, будівництво човнів чи плотів. І не факт, що вони були у перших поселенців.
По-третє, можливо, це була чисельність населення. Якщо чисельність населення була невеликою, то розселення відбувалося повільно і нерівномірно. Невеликі групи людей можуть застрягти у віддалених регіонах, не маючи змоги розширити свою територію.
Хто були ці люди? Головоломка видів
Ще більш інтригуючим є питання про те, ким були ці перші поселенці Британських островів? Homo erectus? Homo Heidelbergensis? Homo antecessor? Або якийсь інший вид, досі невідомий нам?
Археологічні знахідки дають суперечливі дані. Кам’яні знаряддя, датовані від 773 000 до 607 000 років тому, були знайдені в Старому парку. Сліди, датовані 850 000–950 000 років тому, були виявлені в Гаппісбурзі. У Боксгроуві були знайдені кістки віком 500 000 років. І все це – в різних місцях, у різних шарах, у різний час.
Я вважаю, що найбільш імовірним сценарієм є те, що Британські острови населяли різні групи людей, які належали до різних видів. Homo erectus, можливо, прибув сюди першим, але їхні нащадки вимерли або були замінені іншими видами. Homo heidelbergensis, можливо, був більш пристосований до суворого клімату і міг жити тут довше. Homo antecessor, можливо, був більш досконалим і міг створювати більш складні інструменти.
Однак слід враховувати й інші фактори. Можливо, ми маємо справу з гібридизацією, коли різні види схрещуються один з одним, створюючи нові генетичні лінії. Можливо, ми маємо справу з поліморфізмом, коли той самий вид демонстрував різні фізичні характеристики залежно від середовища.
Старий парк: нова глава в історії людства
Розкопки в Старому парку, безумовно, є проривом у вивченні ранньої історії людства в Європі. Аластер Кі та його команда зробили неймовірне відкриття, довівши, що гомініни жили на Британських островах у Льодовиковий період. Це змінює наше розуміння того, наскільки наші предки були пристосовані до суворих умов.
Я завжди вважав, що льодовикові періоди – це часи занепаду та вимирання. Але розкопки в Олд-Парку показують, що гомініди не тільки вижили, але й процвітали в цей час. Вони створювали знаряддя праці, будували житла, полювали на тварин і пристосовувалися до навколишнього середовища. Вони були справжніми героями, які підкорили природу.
Погляд у майбутнє: що чекає попереду?
Розкопки у Старому парку – це лише початок. Ще багато чого можна дізнатися про перших поселенців Британських островів. Нам потрібно знайти більше кісток, більше інструментів, більше слідів. Нам потрібно провести генетичне дослідження, щоб визначити, до якого виду належали ці люди. Нам потрібно побудувати точнішу картину їхнього способу життя, їхньої культури, їхнього світогляду.
Впевнений, що попереду нас чекає ще багато дивовижних відкриттів. Можливо, ми знайдемо нові пам’ятки ще ранішого періоду. Можливо, ми знайдемо нові види гомінідів, про які раніше не знали. Можливо, ми зможемо реконструювати більш повну картину еволюції людини.
Вивчення ранньої історії людства — це не просто академічна вправа. Це спроба зрозуміти, хто ми, звідки прийшли і куди йдемо. Це спроба знайти відповіді на найважливіші питання життя. І я впевнений, що вивчення перших поселенців Британських островів нам у цьому допоможе.
Підсумовуючи, хотілося б відзначити, що вивчення ранньої історії людства є складним і захоплюючим завданням. Це вимагає терпіння, наполегливості, креативності та вміння бачити зв’язок між різними явищами. Але результати того варті. Бо завдяки цьому ми можемо краще зрозуміти себе та своє місце у світі.
Важливо пам’ятати, що археологічні дані завжди уривчасті та неповні. Ми ніколи не зможемо відновити повну картину минулого. Але ми можемо використовувати наявні дані для побудови найбільш ймовірної гіпотези. І ми завжди повинні бути готові переглянути нашу гіпотезу в світлі нових відкриттів.
