бізнес,90-е,підприємець
Великі російські бізнесмени теж долучилися до набирає популярність флешмобу і почали публікувати на своїх сторінках в Facebook знімки з 90-х. Фото, спогади та історії успіху бізнесменів чекають далі.
Екс-глава нафтової компанії ЮКОС Михайло Ходорковський
«До флешмобу про 90-е», – названа фотографія, опублікована Михайлом Ходорковським. «Рік, думаю, 1993. Ми і собака Васька. Чудова дворняга. Вмів посміхатися. Потрапив до нас з вулиці. Ми з дружиною «кошатники», але Ваську неможливо було не любити. Загинув через 5 років під колесами», — пише він.
До часу, коли була зроблена фотографія, Ходорковський вже став генеральним директором міжбанківського об’єднання «Менатеп». В керівництво банку ввійшли в тому числі сам бізнесмен, який в майбутньому стане одним із найбагатших людей у світі, а потім сяде у в’язницю майже на 11 років, Леонід Невзлін – зараз основний правонаступник стану Ходорковського, заочно засуджений Генпрокуратурою РФ до довічного ув’язнення, Платон Лебедєв – колишній голова ради директорів Group Menatep, який відсидів 10,5 років в колонії загального режиму, і нинішній помічник президента Владислав Сурков.
Приватний інвестор В’ячеслав Брешт
Вважається, що В’ячеслав Брешт – колишній співробітник спецслужб, після Нижньотагільського педінституту він працював у зовнішній розвідці КДБ СРСР. У металургійний бізнес він прийшов в 1992-му на запрошення Владислава Тетюхина, обраного в тому ж році генеральним директором ВСМПО, виробляють титан і алюмінієву трубку з початку XX століття. Металург покликав Брешта допомогти розібратися з фінансовими проблемами: в перебудовний період замовлення на титан скоротилися в 30 разів. Брешт тоді жив у Відні, але Тетюхін вмів вмовляти — сказав, що у Верхню Салду, де розташовувалося виробництво титану, можна буде приїжджати всього на два дні в місяць. Він придумав новому партнеру посаду — «один Тетюхина». І Брешт користувався на заводі великим авторитетом в цьому званні.
Брешт і Тетюхін отримали контроль над ВСМПО тоді ж, у 1990-х, викупивши акції підприємства у співробітників. Партнери придбали у банку «Менатеп» Михайла Ходорковського і постачальника сировини для ВСМПО — компанію «Авісма» Погоди. Підпис до фото, викладеному у Facebook підприємця, говорить: «1998 чи 1999. Ми тільки купили «Авісма».
На фото В’ячеслав Брешт ще в СРСР, тоді як переговори про продаж своєї частки в ВСМПО-АВІСМА «Рособоронекспорту» (зараз «Ростех») на чолі з давнім знайомим президента Росії Володимира Путіна Сергієм Чемезовим він вважав за краще вести з Німеччини. Після того як компанія перейшла під контроль «Рособоронекспорту», Брешт поїхав в Ізраїль.
Голова ради директорів Тінькофф Банку Олег Тиньков
Уродженець Ленінсько-Кузнецка (Кемеровська область), який займався торгівлею електронікою з 1992 року, у флешмобі з фотографіями з 1990-х не брав участь, але не так давно публікував у своєму Facebook картинку про службу в прикордонних військах з 1986 по 1988 рік в Знахідку.
А в червні 2015 року керуючий партнер маркетингової компанії «Архідея» Самвел Аветисян виклав в соціальну мережу підбірку фото «20 буйних років тому», де є і Олег Тиньков. На одному зі знімків майбутній мільярдер святкує вихід першого альбому реп-рок-групи «Цеглини». Тиньков покомментировал фотографію ємко: «ого))». Крім того, підприємець, що дотримується неформального способу життя до цих пір, був відзначений на фотографії того часу з дружиною Віктора Цоя Маріанною Цой, співачкою Жанною Агузарової, артистом Сергієм Бугаєвим Африкою.
Президент холдингу «Інтеррос» Володимир Потанін
1993 рік: 32-річний Володимир Потанін, три роки тому створив «Інтеррос» – тоді підприємство спеціалізувалося на фінансовому консалтингу та супроводі угод, — вже познайомився з Михайлом Прохоровим. Скоро їх ОНЕКСІМ-банк увійде у п’ятірку найбільших комерційних банків Росії.
1990-ті для Потаніна, як і для багатьох інших бізнесменів старше 50 років з рейтингу найбагатших підприємців Forbes, були вкрай вдалим часом. ЗМІ називали колишнього співробітника Міністерства зовнішньої торгівлі СРСР автором ідеї проведення заставних аукціонів, в процесі яких його структури придбали державні пакети акцій нафтової компанії «СИДАНКО», «Норильського нікелю», Новоросійського морського і Північно-Західного пароплавств, а також Новолипецького металургійного комбінату.
На фото одна з перших сімейних поїздок Потаніна: острів Тенеріфе, він в квітчастих серферських шортах поруч з дружиною Наталею Потаніної, з якої зі скандалом буде розлучатися в 2010-х. Їх старшій доньці Анастасії 9 років, синові Івану – чотири роки.
Творець компанії «Евросеть» Євген Чичваркін
Побіжний співзасновник і колишній співвласник салонів стільникового зв’язку «Евросеть», зараз відкрив у Лондоні бутік «Hedonism Wines», днями виклав у своєму Facebook фотографію, зроблену в 1996 році. «Я той, що зліва», — пояснив бізнесмен. До 1996 року Чичваркін займався торгівлею на московських речових ринках, тоді ж вступив до аспірантури при Державній академії управління, проте не захистив дисертацію. Вже в 1997 році Чичваркін і його друг дитинства Тимур Артем’єв створили компанію «Евросеть». За словами Чичваркіна, ідея відкрити саме салон зв’язку належала Артем’єву, а йому просто подобалося продавати.
Голова ради директорів банківської групи «Альфа-банку» Петро Авен
У лютому 1992 року економіст і колишній старший науковий співробітник ВНДІ системних досліджень Петро Авен став міністром зовнішньоекономічних зв’язків в уряді Єгора Гайдара. Весь рік він і перший заступник голови уряду Анатолій Чубайс готували програму приватизації держвласності. Тоді стартували економічні реформи: уряд провів лібералізацію цін, що отримала назву «шокова терапія», а президент Борис Єльцин підписав указ «Про свободу торгівлі».
У 1993 році Авен створив і очолив компанію «Фінанси Петра Авена» («ФинПА»), надавала консультації по операціях з цінними паперами. Бізнесмен рекомендував свою фірму як «компанія без капіталу», оскільки, за його твердженням, він знав механізми прийняття рішень в уряді, але не мав при цьому власних грошей. Тим не менш у 1993 році на Авена вийшли представники заснованого Михайлом Фрідманом Альфа-банку, і в 1994-му очолив Альфа-банк, співвласником якого є досі.
Приватний інвестор Роман Абрамович
Найвідоміший у світі російський мільярдер, зараз володіє статком $ 9,1 млрд, осиротів, коли йому було чотири роки, і виховувався родичами. Абрамович служив в армії, так і не здобувши вищої освіти, а перший свій бізнес організував у 1988 році — очолив кооператив «Затишок» по виробництву гумових іграшок .
Розбагатів Роман Абрамович в 1990-х — на операціях з нафтою. У 1995 році, він, завдяки активній співпраці зі слідством позбувшись від претензій прокуратури Москви у справі про розкрадання держмайна в особливо великих розмірах, роздобув у ділові партнери могутнього в той час, а нині покійного Бориса Березовського. У тандемі підприємці з більш ніж скромному ціннику придбали у держави «Сибнефть», яка стала основою стану Абрамовича.
Перша згадка про Романа Абрамовича в російських ЗМІ з’явилося в 1998 році, коли колишній керівник Служби безпеки президента Олександр Коржаков назвав його «касиром сім’ї Єльцина». В той же час з’явилися чутки, що Абрамович входить у найближче коло довірених осіб першої особи держави і що він підбирав членів майбутнього уряду Володимира Путіна.
Голова ради директорів LetterOne Holdings і наглядової ради «Альфа-Груп» Михайло Фрідман
Уродженець Львова, номер два в рейтингу найбагатших бізнесменів Росії-2015, 30 років тому навчався на четвертому курсі в Московському інституті сталі і сплавів (Місіс). У той же самий час на різних курсах там вчилися «пародист Михайло Грушевський, Слава Сурков Владислав Юрійович (нинішній помічник президента РФ. — Forbes), Володя Соловйов (російський журналіст, за позицію щодо війни на Південно-сході України та приєднання Криму включений в санкційний список України. — Forbes), Валерій Комісарів, ще один телевізійний герой, майбутній співвласник «Альфа-Банку» Герман Хан», — розповідав журналу сам Фрідман (на фото крайній зліва).
Студентом він торгував дефіцитними театральними квитками, створив клуб «Сунична поляна», перші великі на ті часи гроші заробив на миття вікон.
У 1988 році Фрідман став повноцінним москвичем, з комунальною нерухомістю», отримавши кімнату в комуналці. А через рік він заснував «Альфа-Еко», що стала базою для «Альфа-груп». У 1990-х компанія агресивно скуповувала активи в різних, не пов’язаних між собою галузях, ставши одним з перших в Росії багатопрофільних холдингів. За підсумками серпневого дефолту 1998 року «Альфа» виявилася єдиною фінансово-промисловою групою, жодне підприємство якої сильно не постраждала.
Президент інвестиційного холдингу Finstar Олег Бойко
Перші гроші Олег Бойко заробив, організувавши у своїй школі секцію карате – у нього є чорний пояс. Через якийсь час після закінчення Московського авіаційного інституту він навчався в Англії і США, а потім заснував кооператив по торгівлі ПЕОМ і розробці і реалізації математичних програм для ЕОМ.
Бойко керував банком «Національний кредит» і серйозно цікавився ЗМІ: володів часткою в ІД «Известия», спонсорував журнал «Вогник», входив до ради директорів «Громадського Російського Телебачення». В 1990-ті він взагалі не любив триматися в тіні, захоплювався політикою: підтримував партію «Демократичний вибір Росії». Однак, отримавши травму хребта, Бойко перестав бути публічною фігурою, хоча і стоїть біля витоків багатьох великих компаній, включаючи «Євраз».
Продавши останній актив з числа придбаних у середині 1990-х — землі московського НВО «Зліт», в 2014 році Олег Бойко, власник холдингу Finstar, залишається основним приватним спонсором паралімпійської збірної Росії, а ще вкладається в голлівудський кінобізнес.
Президент Московської школи управління Сколково Андрій Раппопорт
У 1991 році колишній десантник, 28-річний Андрій Раппопорт зареєстрував брокерську контору «Консо і До» в Донецьку. А вже у 1992-му став головою правління Альфа-банку. Кандидата на цю посаду творець банку Михайло Фрідман шукав за оголошенням у газеті «Комсомольская правда». «Там було написано, що їм потрібен керуючий банком, з досвідом керівництва, стажем у банківській сфері та амбіціями, — розповідав Forbes Раппопорт. — У мене були тільки амбіції, і я подзвонив». Амбіцій Раппопорта виявилося достатньо, щоб пробути на цій посаді до 1996 року (на фото він третій зліва у другому ряді).
В кінці 1990-х уродженець села Нова Каховка опинився в РАО ЄЕС і став одним із найближчих соратників Анатолія Чубайса. Він створив два великих державних енергохолдингу, існуючих досі: «Інтер РАО» і «Федеральна мережева компанія», а поруч з останньою організував власний успішний бізнес — її основного підрядника компанію «Енергобудінвест холдинг», вигідно продану в 2006 році.
Раппопорт залишився близький до Чубайсу: крім посту президента бізнес-школи «Сколково» він обіймав посаду першого заступника голови правління «Роснано», очолюваної Анатолієм Чубайсом. І пропонував заставу в розмірі 100 млн рублів за звільнення свого колишнього товариша по службі по РАО ЄЕС, екс-гендиректора держкорпорації «Роснанотех» (реорганізована в «Роснано») Леоніда Меламеда.
Голова ради директорів «Єврохіму» Андрій Мельниченко
У списку найбагатших підприємців за версією Forbes уродженець білоруського Гомеля Андрій Мельниченко з’явився в 2005 році, однак проявив себе досить успішним бізнесменом набагато раніше. На початку 1990-х майбутній мільярдер навчався на фізфаку МДУ і організував з друзями в головній будівлі університету валютний обмінний пункт. «Коли в 1992 році до нам стало ходити занадто багато людей з великими сумками, ми створили партнерство з одним з перших російських приватних банків – банком «Прем’єр». Стали працювати в їх приміщеннях. Було кілька пунктів у Москві, потім вийшли за її межі», — розповідав бізнесмен газеті «Ведомости».
З мережі таких пунктів виріс МДМ Банк, головою ради директорів якого 23-річний Мельниченко став у 1993 році. У 1997 році МДМ Банк і бізнесмен Сергій Попов, доленосна зустріч з яким відбулася у московському спортзалі, на паритетній основі створили «МДМ Груп». Вже в 2000-х роках ця структура придбає активи, на чиїй базі зростуть три великих промислових підприємства: «Єврохім», «СУЕК» і «Трубна металургійна компанія».
Бізнесмен Олександр Смоленський
У 1993 році Генеральна прокуратура РФ порушила стосовно керівництва комерційного банку «Столичний», створеного чотирма роками раніше підприємцем Олександром Смоленським, дві кримінальні справи: про відмивання коштів, отриманих від продажу наркотиків, зброї і ядерних матеріалів та переправлення в Австрію $25 млн за фальшивим авізо. Через рік Смоленський першим з російських банкірів був нагороджений орденом Пошани, а потім і орденом Дружби народів. Розслідування обох справ було припинено. До того часу «Столичний» був перейменований в «Столичний банк заощаджень» (СБС), а в 1997 році, після його приєднання до «агропромбанку i», — в «СБС-Агро».
Цей банк і став одним з героїв дефолту 1998 року: державне Агентство з реструктуризації кредитних організацій вирішив його ліквідувати. У Смоленського, як і в інших великих банкірів, знайшовся брідж-банк, який після кризи перетекли кращі активи — «1-е ОВК». Але в 2003 році весь фінансовий бізнес Смоленського був викуплений групою «Інтеррос» Володимира Потаніна.
Президент НК «Лукойл» Вагіт Алекперов
Вагіт Алекперов – один з ветеранів нафтової галузі, де він працює ще з кінця 1960-х років. Під завісу 1980-х він був генеральним директором «Когалымнефтегаз» і, як писали ЗМІ, на посаді завоював визнання місцевих жителів, запустивши будівництво цегляних будинків для нафтовиків Когалима. Ще рік, з 1990-го по 1991-й, 40-річний Алекперов обіймав посаду заступника міністра нафтової і газової промисловості СРСР. А потім разом зі своїм хорошим знайомим, керівником сибірської нафтової компанії «Langepasneftegaz» Юрієм Шафраником, заснував «Лукойл». В процесі приватизації Алекперов став її найбільшим акціонером.
В 1996 році «Лукойл» першою з російських нафтових компаній розмістив на Заході свої ADR, папери потрапили в лістинг на Лондонській і Берлінській фондових бірж. І вже через рік Вагіт Алекперов потрапив у список Forbes.
Власник групи «Онексім» Михайло Прохоров
До 1992 року Михайло Прохоров, випускник престижної московської школи та Фінансового інституту, працював в Міжнародному банку економічного співробітництва, де познайомився зі своїм майбутнім компаньйоном, а потім бізнес-суперником Володимиром Потаніним. На початку 1990-х років їхні стосунки, як і справи Прохорова, складалися цілком вдало. На заставних аукціонах 1995 року структури партнерів отримали 51% «Норильського нікелю», 25,5% «Північно-західного річкового пароплавства», 51% «Сиданко» і 14,87% Новолипецького меткомбінату. Прохоров виступав в образі банкіра і світського лева, це амплуа він активно використовував і на початку 2000-х, поки громадськість ворожила, коли ж бізнесмен одружується.
Однак у кризовому 1998 році партнери ледве видерлися: заборгованість ОНЕКСІМ-банку досягла $1,7 млрд, незабаром у нього тимчасово відібрали ліцензію. Світський лев, який керував тоді «Норнікелем», осваиваивал науку управління величезним підприємством сировинних і спілкування з начальниками цехів і робітниками: йому разом з Потаніним частенько доводилось літати в Норильськ, щоб не допустити зупинки «Норильського нікелю».
Голова ради директорів групи компаній «Ренова» Віктор Вексельберг
Один з найбагатших бізнесменів Росії Віктор Вексельберг знає, як це — жити в обмежених умовах: уродженець українського Дрогобича, він закінчував Московський університет шляхів сполучення і жив у гуртожитку, а оскільки сусіди по кімнаті завжди спали з відкритим вікном, узимку прокидався, засипаний снігом, розповідав він Forbes.
Можливо, почасти тому син нинішнього власника «Ренови» Олександр Вексельберг, відправившись на навчання в Єль, квартирував у гуртожитку з бюджетом $800 в місяць. «Більше йому не потрібно, адже він вчитися туди поїхав», — казав батько.
Вексельберг-старший у 1990 році заснував кілька комерційних структур і керував ними, а в 1991-му став одним із співзасновників «Ренови», якою керує досі. У 1996-му, взявши участь у створенні «Сибірсько-Уральської алюмінієвої компанії» (СУАЛ), був вибраний її генеральним директором, а через пару років разом з партнером Леонардом Блаватником і групою «Альфа» зайнявся скуповуванням акцій Тюменської нафтової компанії (ТНК), частку в якій продав у 2013 році за $7 млрд.
Президент UC Rusal, голова наглядової ради «Базового елемента» Олег Дерипаска
У 1990 році Олег Дерипаска, відслуживши в армії і після навчання на фізичному факультеті Московського державного університету ім. Ломоносова, організував «Військову інвестиційно-торгову компанію», яка торгувала металами на товарній біржі РРФСР.
У 1992 році Дерипаска вже керував кількома компаніями, які займалися торгівлею алюмінієм, а через рік прийняв активну участь у приватизації Саянського алюмінієвого заводу, акції якого нібито купував за розпорядженням бізнесменів Лева і Михайла Чорних. Вже в 1994-му майбутній мільярдер, якому тоді виповнилося 26 років, очолив завод в Хакасії, який став ядром фінансово-промислової групи «Сибірський алюміній». Це була перша на пострадянському просторі вертикально інтегрована промислова компанія. Згодом її перейменували в «Базовий елемент».
Звідси
