Павка Корчагін – помісь Шарикова і Швондера

1


Павка Корчагін – помісь Шарикова і Швондера
Вчитель літератури нашої хутірської школи заманулося розібрати зі своїми учнями роман «Як гартувалася сталь». Щоб молоді взяли приклад Павку Корчагіна. Щоб позаздрили тієї героїчної епохи. Щоб взагалі поговорити на тему: чи є сьогодні в житті місце подвигу?
Що ж, написав. І ось що вийшло.
На перших же сторінках роману покоробила подловатость натури Павки – він підсипав махорки в тісто для пасок, яке затіяла перед Великоднем матінка батька Василя. Він, Павка, ще б товченого скла сипнув туди, зовсім по-революційному було б. За цей геройський вчинок Павку вигнали з школи. Тоді-то і виробився його мстивий характер, він поклявся: «Нікому не пробачу своїх образ! Не забуду, не прощу!»
Павко взагалі не терпів попівського стану. Попи у нього керують антирадянськими повстаннями. Отець Василь чомусь виявляється на чолі эсэровского комітету, хоча з історії відомо, що есери були стовідсоткові атеїсти. Павко, коли перемогла більшовицька революція, вигнав з дому поповскую сім’ю і розмістив у ньому райком. Помстився. Молодець. Де бедовали батюшка з сім’єю – не повідомляється.
Не терпить Павка і звичайного сімейного щастя. Вже після громадянської війни він відпочиває в санаторії в Євпаторії. Отримує лист від матері, вона пише, що там, в Криму, живе її давня знайома Альбіна Кюцам. Мати запитує: чи не міг би Павлуша відвідати її? І Павка вирішує провести у цих самих Кюцам тиждень. Є до них. Звичайна сім’я: батько, мати, дві доньки – Ліля і Тая, і син Георгій. Островський пише: «Сім’я Кюцам радо прийняла Корчагіна». Чим же відповів Павка на привітність? Йому відразу не сподобався старий Кюцам – похмурий якийсь. А Ліля просвітила гостя: татко страшний деспот, вбиває всяку ініціативу і найменший прояв волі. Яку ж ініціативу вбиває татусь? Яку волю тисне? Пізніше з’ясовується: забороняє Леле безладні статеві зв’язки, що було модно в перші післяреволюційні роки. Читаємо:
«Кюцам зосереджено розмішував цукор у склянці і зло поглядав поверх окулярів на сидячого перед ним гостя.
— Сімейні закони теперішні засуджую, — говорив він. — Захотів — одружився, а захотів — разженился. Повна свобода.
Старий поперхнувся і закашлявся. Віддихавшись, показав на Лелю:
— Ось зі своїм хахалем зійшлася, не спитавши, і розійшлася, не питаючи. А тепер, будьте ласкаві, радіти, годуй її і чийогось дитини. Неподобство!»
А адже старий прав Кюцам. Але Павка, він же людина передового суспільства, тому у нього інші уявлення про сімейне життя: «Вночі Павло довго думав про сім’ю Кюцам. Випадково занесений сюди, він мимоволі ставав учасником сімейної драми. Він думав над тим, як допомогти матері і дочкам вибратися з цієї кабали… Вихід був один: розколоти сім’ю — матері і дочки піти назавжди від старого…».
Нічого собі революціонер! Побув в родині, яка його прийняла доброзичливо і привітно, два дні, і відразу ж визначив: треба її розколоти! І вбив перший клин: переспав з Таєю. А адже незадовго до цього, ще в Києві, він суворо засудив одного ловеласа, якогось Файло, який нахвалявся: «Можеш мене привітати: я вчора обробив Korotaevu». Реакція Павки була миттєвою: «Корчагін схопив табурет дубовий і одним ударом звалив Файло на землю». Павку тому й відправили в санаторій в Євпаторію, що він сильно хвилювався від цього випадку. Ну, а коли йому підвернулася безропотная Тая, він тут же її обробив.
Але що далі? А далі Павка треба було їхати в Харків, і він покидає Кюцамов, не довівши революцію до кінця.
У Харкові Павка спробував влаштуватися на роботу. У нього там були приятелі, обіцяли допомогти. Правда, висловили сумнів: а чи зможе він, хворий, чимось займатися. Павко сильно образився: «Поки у мене тут стукає серце, — і він з силою притягнув руку Акіма до своїх грудей, мене від партії не відірвати».
Ну, раз стукає… Влаштував його Акім в секретну частину секретаріату Цека. Чим Павка там займався і що таке секретна частина – в романі не розкривається. Секрет. Але щось в цій самій частині у Павки не заладилося – довелося піти. І тоді братик Акім направив його в редакцію газети з метою «перевірити можливість його використання на літературному фронті». Так, тільки так: всюди фронт…
Дали йому кілька завдань. Він сумлінно писав статті, замітки. На жаль, трьох років початкової школи виявилося недостатньо для перемог на газетному фронті. Стара підпільниця прямо йому сказала… Образився він. Не оцінили його більшовицьке намагання. І відправився в Крим довершувати розпочату там революцію в сім’ї.
Отже, Павка знову у Кюцамов. І таке з його появою піднялося! «Старий, дізнавшись про його приїзд, сказився і підняв в будинку неймовірну бучу. На Корчагіна, само собою, лягло керівництво опором. Старий несподівано зустрів енергійний опір з боку дочок і дружини, і з першого ж дня другого приїзду Корчагіна будинок розділився на дві половини, ворожі і ненависні один одному».
Уявляєте, люди жили спокійно, нехай не завжди ладнали один з одним, нехай життя їх убога і сірка, але було спокійно. Але ось вихором ворожим вривається ррррреволюционер – і тут же серед членів сім’ї спалахують ворожнеча і ненависть. Старий Кюцам, можливо, не подарунок. Можливо, у нього важкий характер. До того ж Маркса не читав, також як і Леніна. Можна сказати, старорежимного виховання людей. Але якісь моральні принципи у старого Кюцама були. До того ж старий Кюцам годувальник, тягнув на собі на собі всю сім’ю. Працював старий у кооперативі по 12 годин, та ще на будинок брав замовлення – він був хорошим шевцем і столяром. Виготовити стілець або стіл безшумно неможливо – стругав, пиляв, підганяв деталі. А Павка був упевнений: старий навмисно свербить пилкою, щоб перешкодити йому вивчати «Капітал» Маркса. Тае він виклав план дій: «Раз вже я в цю бійку вліз, будемо доводити її до кінця. І у тебе, і у мене особисте життя зараз безрадісна. Я вирішив запалити її пожежею».
Скажіть, це нормальна людина?
Щоб створити старому Кюцаму нестерпний життя, Павка збирав у себе ночами таких же нероб як і сам. «Почала з’являтися у Корчагіна молодь. Ставало затісно іноді в маленькій кімнатці. Наче гул бджолиного рою доносився до старого. Співали дружним хором». Нагадує співанку активістів домка з фільму «Собачого серця».
Старому Кюцаму не давали спати, а йому «сранья» на роботу. На тяжку працю. І брів він, нещасний, не виспався. Злим повертався додому. А Павка весь день валяється на ліжку з «Капіталом», іноді перериваючись на любовні втіхи з Таєю.
Незабаром Павка вирішив, що пожежу в родині вже досить зайнявся – пора звалювати. І, захопивши з собою Таю, поїхав у Харків. При цьому чесно попередив коханку: якщо що – розбігаємося без всяких зобов’язань. Тая покірно погоджується.
Для Павки сім’я – це взагалі щось підозріле. Брат Артем одружився. Його сімейне життя справила на Павку тяжке враження: «Яка нелегка затягла сюди Артема? Тепер йому до смерті не вибратися. Буде Стеха народжувати щороку. Закопается, як жук в гної. Ще, чого доброго, депо кине…А я було думав в політичне життя втягнути його».
Та це ж щастя: велика родина! Щастя – батьківська любов. Щастя – сімейне життя. Позбавлений Павка всього цього. Для нього інші святині – партія насамперед…
В оповіданні Пантелеймона Романова «Гілка черемхи», написаному в ті ж 30-ті роки, роздуми: «У нас прийнято ставитися з якимось молодеческим зневагою до всього гарного, до всякої охайності і акуратності в одязі, так і в приміщенні, в якому живеш. В гуртожитку у нас скрізь бруд, сміття, безлад, зім’яті ліжку. На підвіконнях — недопалки, перегородки з фанери, на якій мотаються изодранные плакати, оголошення про збори. І ніхто з нас не намагається прикрасити наше житло». І про стосунки між студентами: «Усі дівчата і наші товариші-чоловіки тримають себе так, як ніби бояться, щоб їх не запідозрили у витонченості й шляхетності манер. Говорять нарочито розв’язною, грубим тоном, з ляскотом по спині. І слова вибирають найбільш грубі… Кохання у нас немає, у нас є тільки статеві стосунки, тому що любов зневажливо ставиться у нас до області «психології», а право на існування у нас має тільки одна фізіологія».
Дуже схоже на Павкины ставлення до жіночої статі.
Тепер про будівництво вузькоколійки. В радянський час цей епізод з роману подавався як вищий прояв героїзму. Але що було насправді? Влітку десь під Києвом нарубали дров. І забули про них. Незрозуміло, чому не можна було вивезти дрова в тепле приємне пору року? Чому дотягли до моменту, коли білі мухи закружляли? У романі, правда, названий винуватець – голова залізничного профспілкового комітету. Судячи з опису, це премерзкий тип: по-перше, лисий, по-друге, «перебирає спритними пальцями стос паперів», по-третє, у нього «маленький ротик з скривдженої складкою губ», по-четверте, «витирає картатою хусткою поліровану верхівку, а потім довго не може потрапити рукою в кишеню». Ну, ясно ж, що контра. Шкідник чистої води.
Лисому на засіданні губвиконкому задають питання в лоб: «Що ви зробили для доставки дров?» І ось тут увага! Шкідник і контра дає відповідь: «Я тричі повідомляв правління дороги».
Здавалося б, треба розібратися, чому на ці повідомлення не було ніякої реакції? Натомість член губвиконкому, слюсар і старий більшовик Токарєв «кольнув лисого ворожим поглядом: «Ви що ж, нас за дурнів вважаєте?»
Якщо б лисий був сміливою людиною, то він повинен був відповісти: так, вважаю вас за дурнів! Вас тричі попереджали, що пора вивозити дрова, а ви, замість того, щоб енергійно взятися за справу в теплу пору року, загрузли у своїх партзборах і партучебе і упустили момент. Але осмелься він на таке – підписав собі смертний вирок. Жухрай пише записку головуючого: «Я думаю, цього чоловіка треба перевірити глибше: тут не просте невміння працювати. Давай припинимо розмови з ним і приступимо до справи».
І ось дурні приступають до справи. Вони посилають на прорив інших дурнів, в тому числі і Павку Корчагіна. Жах, що їм довелося пережити. Ось картинка: «Самотньо серед лісу тулилася маленька станція. Від кам’яної товарної платформи в ліс йшла смуга розпушеному землі. Мурахами обліпили її люди. Гидко чавкала під чобітьми липка глина. Люди люто копалися у насипу. Глухо лязгали ломи, шкребли камінь лопати. А дощ сіяв, як крізь дрібне сито, і холодні краплі проникали крізь одяг. Дощ змивав працю людей. Густий кашкою сповзала глина з насипу».
Герої, звичайно. Але герої по милості дурнів. І терпіли страшні нестатки знову ж по милості дурнів. Ось приклад: жили нещасні дорогостроители в будівлі маленькій станції – без вікон, без дверей. Холод такий, що вранці Павка не міг відірвати волосся від підлоги – примерзали. Правда, незрозуміло, чому не зметикували розводити на ніч багаття – дров-то було у них неміряно. Вже коли закінчували вузькоколійку, Жухрай надіслав для житла чотири спальні вагони. У них були печі, а значить тепло. Та й життя у вагоні незрівнянно комфортніше, ніж на соломі в кам’яному продувається будівлі. Але незрозуміло: що заважало Жухраю пригнати ці вагони з самого початку будівництва? Щоб не мучився його молодший друг. Та тому що дурень він, цей матрос Жухрай.
Дурні відрізняються ще й тим, що за їх дурості розплачуються інші — доблесні герої зупинили швидкий поїзд, висадили пасажирів, вручили їм лопати: а ну, буржуазія, працюй на благо робочого класу! Але якщо дрова не вивезли одні, то причому тут пасажири швидкісного поїзда? Чому вони повинні розсьорбувати дурість партійців?
А Жухрай, між тим, для Павки учитель життя. Ось чому він учив свого молодого товариша:
– Я, братику, в дитинстві теж був ось зразок тебе. Не знав, куди силоньки подіти, випирала з мене назовні непокірлива вдача. Жив у бідності. Дивись, бувало, на ситих та убраних панських синочків, і ненависть охоплює. Бив я їх частенько нещадно, але нічого з цього не виходило. Битися поодинці — життя не перевернути. У тебе, Павлуша, все є, щоб бути хорошим бійцем за робітничу справу, тільки от дуже молодий і поняття про класову боротьбу дуже слабке маєш. Я тобі, братішка, розповім про справжню дорогу, бо знаю: буде з тебе толк. Тихоньких та примазанных не терплю. Тепер на всій землі пожежа почалася. Повстали раби і стару життя повинні пустити на дно. Але для цього потрібна братва відважна, не матусині синки, а народ міцної породи, який перед бійкою не лізе в щілини, як тарган від світла, а б’є без пощади.
Він з силою вдарив кулаком по столу».
Для дурнів найбільша радість – роздмухати пожежу, а що результат цього геройства братви залишається тільки згарище це справа десята. Павко ревно виконував заповіт Жухрая. Трощив, трощив, вбивав. Роздував пожежа. Адже, якщо задуматися: а що корисного Павка зробив за своє життя? Закінчив три класи школи. Потім працював у буфеті – топив піч, мив посуд. Не подвиг. Це доля багатьох хлопчиків в ті часи. Потім брат Артем влаштував його підручним кочегара на електростанцію. Там він і познайомився з Жухраем. Кочегар – це професія, яка не вимагає інтелекту. Потім Павка півроку був підручним у електромонтера.
А потім революція! І понеслося! Тут вже Павка не до роботи. Як написано в романі: «Носився по рідній країні Павло Корчагін на тачанці, на гарматному передку, на сірій, з відрубаним вухом конячці. Змужнів, зміцнів. Виростав у муках і стражданнях».
Війна закінчилася. Подався Павло в Київ. Знайшов там Жухрая, який в ЧК боровся з внутрішнього контрою. Той взяв молодшого товариша до себе: «Будемо з тобою контру душити». Подробиці, як душили контру, в книзі опущені, але мабуть, удушення контри було настільки кривавим, що навіть залізні нерви Корчагіна не витримали – пішов: «Нервова обстановка в ЧК позначилася на здоров’ї Павла. Почастішали контузионные болю. Нарешті після двох безсонних ночей, коли катували контрреволюційну сволота, він втратив свідомість». І звернувся до Жухраю з проханням відпустити його.
Потягнувся Павка до знань, зачастив в міську бібліотеку: «Серед старих книг Корчагін знайшов роман «Спартак». Осиливши його в дві ночі, Павло переніс книгу в шафу і поставив поруч зі стопкою книг М. Гіркого». Тобто Толстой, Тургенєв, Лермонтов, Шекспір, Гомер, Сервантес, Діккенс… Це все непотріб! А ось «Капітал», «Спартак» і «Вороги» Горького – саме воно для підняття революційного духу. До речі, про «Капітал» — він постійно згадується в романі. Павко не розлучається з цим величезним томом, як вільна хвилина – він тут же розкриває Маркса. Від вивчення класика гартувався його революційний дух, та й дах, видно, поїхала.
Повертається Павка в Київ. Знову комсомольська робота – а чим ще займатися? Адже професії у нього немає, не кочегари йти. А на комсомольській роботі і знати нічого не треба, шпарь партійні гасла. Ну, а далі: санаторій в Євпаторії, початок революції в родині Кюцам, спроба стати журналістом, повернення в Крим, щоб довести революцію в сім’ї Кюцам до кінця. Розвалив сім’ю, їде звідти, прихопивши як приз Таю.
Так, трохи не забув. Павко був делегатом з’їзду ВЛКСМ. У книзі описано урочистими словами.
Ось така недолуга безглузда доля. До головного героя виникає не захоплення, бажання наслідувати йому, а жалість: як же бездарно він проциндрив своє коротке життя. Недалекий, неосвічений, бескультурный, упертий, а взявся встановлювати новий порядок – майбутнє всього людства. Якщо ж хто не погоджувався з ним, з його ідеями, того в розхід. Враження, що це помісь Шарикова зі Швондером.
Звичайно, не можна забути про трагедію: Павка став інвалідом. Він сліпне, у нього віднімаються ноги, а потім його вражає повний параліч. І тоді він починає писати книгу. Ясно, що прообраз Корчагіна – це сам автор роману Микола Островський.
Найвідоміші слова з «Як гартувалася сталь»: «Життя дається один раз, і прожити його треба так, щоб не було болісно боляче за безцільно прожиті роки…». Цю думку автор відхопив у Чехова з повісті «Записки невідомого людини».
Микола Андрєєв