Без совісті жити легше, але сумно…

8


А я як зараз пам’ятаю: першу совість у мене хулігани відібрали, разом з грошима на хліб і молоко, коли я в другому класі в магазин пішов. Потім наздогнали.
— На, — кажуть, — забирай свою совість назад — замучила вона нас. І забирай гроші теж.
Гроші я, звичайно, відразу забрав… А от совість залишив хуліганам — інакше б вони знову 50 копійок у мене відняли.
Так я і ходив без совісті до четвертого класу. Я до сих пір так і не зрозумів, за якими ознаками батьки це помітили, але якось увечері батько, дістаючи ремінь, сказав: «Совісті в тебе немає!»…
Виправдовуватися я тоді не став. Та й що користі було виправдовуватися. Отримав ременя по повній програмі, і на ранок ми пішли в «Дитячий світ» купувати нову совість 27-го розміру… А продавщиця і говорить: — Хіба ж на вас всіх, безсовісних, совісті напасешьси?.. Немає в нас совісті 27-го… Є тільки 24-й.
Довелося мені носити совість 24-го розміру. Давила вона безбожно. Пам’ятаю, через ложки варення спертой з холодильника мучився цілу тиждень, як юний Володимир Ілліч, поки не зізнався батькам…
А батьки як раз були задоволені, адже успішність моя пішла в гору, став я ввічливий зі старшими, золотим дитиною, коротше кажучи, став…
Так тривало до 6 класу. І не було нічого дивного в тому, що, коли у мене на уроці фізкультури хтось разом зі сменкой і портфелем поцупив совість, я був невимовно радий.
Весь день я бігав по шкільному коридору і лаявся вчителям, а ввечері перший раз спробував курити. Запах тютюну мене і видав. Батько відразу зрозумів, у чому справа, і знову дістав ремінь.
А на наступний день ми знову пішли в «Дитячий світ». У «Дитячому світі» багато що змінилося всього за 2 роки, і радянської совісті тут більше не продавалося – її взагалі зняли з виробництва, коли СРСР припинив існувати.
Західні фахівці, що приїхали на завод по виробництву совісті, довго дивувалися – як можна було випускати совість морально застарілу ще років 30 назад?
Але про західних фахівців я дізнався набагато пізніше, вже коли навчався в університеті, а поки – я стояв перед вітриною з батьком і роздивлявся імпортні, добре упаковані, якісно зібрані совісті… Кожна з них коштувала як стать татової зарплати, але всі вони мені подобалися! Я навіть влаштував скандал – думав батькові стане соромно за мене, і він купить мені одну з цих совестей… Але батько був непохитний. Ми пішли на китайський ринок, і там купили совість, на якій великими літерами було вишито слово «Аbibas»…
До сьомого класу китайська совість зовсім зносилася. Місцями вона протерлася до дірок, і з цих дірок випирали самі непривабливі риси мого характеру. Загалом, коли я втратив її на пляжі, я не засмутився.
Факт пропажі совісті я вирішив приховувати від батьків, бо до того часу я вже зрозумів, що без совісті живеться набагато простіше і краще. Все йшло добре, поки в дев’ятому класі я не з’явився додому пізно ввечері, і, обдаючи батькам перегаром, продекламував: ік… а шо ви халети від чылавыка у которога немає совісті, матуся?..
Совість мені купили на наступний день. Фірмову. Найякіснішу. Коштувала вона, звичайно, не як нові Жигулі, але не менше десятої їхньої частини. Вранці, я понуро натягнув її на себе і поплентався до школи. Дорога пролягала через гаражний масив. Тут я, озирнувшись по сторонах, зняв совість і сховав її в заметі між двома гаражами.
Так у мене і повелося – вранці я ховав совість в замет, а ввечері відкопував її, і приходив додому вже з совістю.
Батьки нічого не помічали, і хвалилися перед знайомими, мовляв подивіться, яку ми совість дитині купили.
Влітку я став ховати совість у високій траві біля тих же гаражів. Так все і тривало до дев’ятого класу. А що ж сталося в дев’ятому класі, запитаєте ви? У дев’ятому класі у мого приятеля з’явився шалений касетний плеєр! Я кілька днів ходив сам не свій, а потім відвів приятеля в бік і кажу:
— Миха! Давай мінятися! Ти мені плеєр, а я тобі… а я тобі…- А ти мені? – підхопив Миха.- Про! Хочеш мою совість?
Я знав, що Миха завжди з заздрістю дивився на мою коштовну совість. Йому батьки все ще купували китайський ширвжиток кожен рік. Якось він навіть брав у мене совість потягати на пару днів у школі – хоча і не міг зрозуміти навіщо. Втім, сам я їй теж іноді користувався, наприклад, коли треба було терміново закрити пару трійок до кінця чверті або підготуватися до олімпіади з історії… Звичайно, Миха поламався для пристойності, але в підсумку в той я прийшов додому з плеєром, а Миха з моєю совістю…
Батькам я сказав, що плеєр знайшов на вулиці, вони повірили. Та й хто міг подумати, що володіючи такою (!) совістю, я зможу збрехати… До плеєра я дістав кілька касет «Сектор газу» і слухав їх на уроках… Мені заздрив весь клас, а я чомусь почав заздрити Михе: він вже через місяць після обміну вивчив всі підручники з трьох предметів і переміг на трьох регіональних олімпіадах… Говорив, що йому просто стало соромно за своє незнання. Коли ж він поїхав на всеросійську олімпіаду з фізики і зайняв там з МОЄЮ совістю перше місце, моє терпіння лопнуло. Я прийшов до нього і кажу:
— Віддавай мою совість, Миха!
Миха трохи пом’явся, вид її став винуватим, і він відповів, опустивши очі:
— Вибач, у мене її в поїзді вночі витягли, коли з Москви їхав… — Брешеш!- Та ти сам подумай, хіба я, якби у мене твоя совість зараз, міг би брехати?
В той вечір я з горя напився. Батьки знову все зрозуміли. На всі розпитування – я відповідав, що, мовляв, втратив совість зовсім – тому і напився…
Придбання нової совісті відклали до батькової зарплати, і п’ятого числа мені купили недорогу, але якісну совість. Для надійності і щоб я її знову не втратив, мама щовечора пришивала її до свіжого нижній білизні. Так що вранці, разом з чистими трусами я одягав свою совість.
Все йшло чудово, поки в 11 класі я не почав зустрічатися з дівчиною. Я красиво залицявся за нею цілих півроку, дарував їй квіти, водив до кафе. Все було чинно, все манери я передирал у героїв мексиканських серіалів, і це дало свій результат.
Перший секс у нас з нею був на горищі мого будинку. Все було так романтично – старі віконні рами, звалені в кутку і моє пальто кинуте зверху…
Загалом, свою чергову совість я втратив разом з невинністю і трусами на горищі. Скільки не намагався знайти – так нічого і не вийшло…
Моя перша любов незабаром теж була втрачена, вона віддала мені ляпаса (я так і не зрозумів за що), обізвала безсовісним і пішла від мене до Михе.
Потім у мене було ще кілька совестей. Усього я нарахував 22, може яку забув. Деякі з них ламалися самі, деякі зношувалися. Дві совісті я викинув у нападі гніву у вікно. Один час я продавав совісті: знайомий привозив зі столиці задешево, а я штовхав їх подорожче. Я не знаю, чи це етично правильно — продавати совісті. Я взагалі мало що розумію в совісті, але одне я знаю точно – без совісті жити все-таки легше, хоча іноді і трохи сумно.
inko8gnito