Поява людської свідомості була не космічним випадковістю, а передбачуваним результатом еволюційної траєкторії життя, стверджує нейробіолог Микола Кукушкін у своїй новій книзі «Сплескайте в долоні: розгадка таємниці людського розуму». Основний аргумент простий: враховуючи фундаментальну фізику життя, зокрема невпинну гонитву за отриманням енергії та складність, щось на зразок людського інтелекту було майже неминучим на Землі.
Визначення свідомості: від біології до філософії
Кукушкін розглядає свідомість не як якийсь містичний «додатковий інгредієнт», а як особливий тип причинності, що розгортається в мозку. Це циклічний процес передбачення, сприйняття та переоцінки, керований постійною циркуляцією причинно-наслідкових зв’язків у мозку. На відміну від комп’ютерів, які формують статичну «модель» перед тим, як зробити висновки, людський мозок постійно оновлює свої переконання на основі вхідних даних, створюючи динамічну систему зворотного зв’язку.
Ця різниця не лише теоретична. Це підкреслює, чому нинішній штучний інтелект не досягає справжньої свідомості. Існуючі архітектури штучного інтелекту розділяють пам’ять і обробку, тоді як людський мозок інтегрує їх одночасно, дозволяючи самонавчатися через висновки.
Гіпотеза соціального мозку: складність керує інтелектом
Ключовим фактором розвитку людського інтелекту, на думку Кукушкіна, є соціальна складність. Розмір мозку прямо корелює з розміром соціальної групи: більшим групам потрібна більша когнітивна здатність, щоб орієнтуватися в складній мережі намірів, емоцій і стосунків. Справа не в тому, що інтелект забезпечує суспільство, а в тому, що суспільство вимагає інтелекту. Зі зростанням груп зростала потреба у складнішому мозку, здатному впоратися з експоненційною соціальною складністю.
Тоді мова стала каталізатором, прискоривши цю тенденцію. Людська мова унікальна своєю нескінченною генеративністю — здатністю нескінченно створювати нові значення. Це не просто засіб спілкування, а когнітивний вірус, який покращує розвиток мозку з покоління в покоління. Спільна еволюція мови та мозку є взаємною, рухаючи одне одного вперед, як запилювачі та квіти.
Неминучість еукаріотів і не тільки
Кукушкін розвиває цю логіку далі, стверджуючи, що поява еукаріот — клітин, що містять внутрішні структури, такі як мітохондрії — стала поворотним моментом, який поставив життя на Землі на цьому шляху. Здатність еукаріотів поглинати інші організми цілком і витягувати енергію породила еволюційну гонку озброєнь, яка надає перевагу дедалі складнішим формам життя.
Ця складність, хоча і була корисною, також створила вразливість. Організми стали залежними від постійного постачання енергії та захисних механізмів, що зрештою призвело до розвитку мозку, здатного передбачати та уникати небезпеки. Коли з’явився мозок, процес став самодостатнім: мозок не може генетично закодувати всі необхідні знання, що змушує його вчитися самостійно, розвивати мотивацію і, зрештою, думати самостійно.
“Ми є кульмінацією цієї траєкторії. Наша кровна лінія не була нічим особливим порівняно з усім іншим”.
Висновок
Зростання людського інтелекту не було випадковістю. Це було логічним наслідком фундаментальних біологічних принципів: отримання енергії, складності та невпинної адаптації. Від найдавніших еукаріотів до сучасних людей кожен крок керувався тими самими основними силами, що робить появу чогось подібного до нас не просто ймовірним, а майже неминучим.
