Другокласник Гриша знову повернувся зі школи підозріло тихий. Мама відразу ж зажадала показати щоденник, побачила там червону, схожий на гусака, двійку і мало не розплакалася. Папа, з усіх сил стримуючи гнів, взяв сина за плече і повів його на кухню – проводити виховну бесіду.
– Ну, Григорію, – Гришу завжди називали Григорієм, коли розмова був неабияким, – кажи, що з тобою діється?
Гриць боявся підняти на батька очі. А тато закипав все більше і більше..
– Адже уроки ж ти вчиш. Я сам тебе постійно контролюю! Так?
– Так… – здавлено промовив Гриша і шморгнув носом.
– Тільки не ридай. – Тато хотів для острашки торохнути кулаком по столу, але передумав. – Мужики – вони не ревуть. Давай розберемося, чому кожен день ти отримуєш двійки. Ти зможеш мені пояснити цю загадку, як чоловік чоловікові?
– Зможу… – Син тяжко зітхнув. – Як чоловік чоловікові…
– Ну, давай, пояснюй…
– Розумієш, тату… – почав був Грицько, але раптом зніяковів.
– Ну? Чого замовк?! – Не терпілося татові.
Гриша подумав, подумав, і продовжив:
– Переді мною сидить Ліза… Ось…
– І що?
– Та як же мені вчитися-то, тату?! У Лізи така коса!
– Яка? – сторопів тато.
– По пояс – ось яка! Я сиджу, тільки на цю косу і дивлюся.
– Ось воно що… – На батьковому обличчі з’явилася безглузда посмішка, яку він почав щосили ховати. – Звичайно, Я тебе розумію, Григорій… З усіма буває… Дівчата – вони такі… Але ти… Ти, Григорію, як справжній чоловік, вирішуй – чи тобі до одинадцятого класу на косу Лизину дивитися і пари отримувати, або бути відмінником… Гаразд, іди, подумай, а потім роби уроки.
Коли мама з’явилася на кухні, батько загадково вимовив:
– Знаєш, мамо, у нас, виявляється, любовна історія трапилася…
На наступний день зі школи Гриць повернувся веселий і з порога кинувся обіймати батьків.
– Значить, сьогодні без двієчки? – здогадалася мама. – Молодець!
-Ага! Тільки тата в школу викликають!
– Навіщо це мене в школу викликають? – витягнулося татове обличчя. – Що ти там накоїв?
– Нічого я не творив! Ти ж мені, таточку, сам сказав – вирішуй проблему як чоловік! Ось я і вирішив. Сиджу, значить, я сьогодні на уроці, дивлюся на Лизину косу і думаю: «Скільки можна терпіти? Не можна бути боягузом. Адже я чоловік!» Потім заплющив очі і як… смикну Лізу за косу. А вона як закричить! Шкода, що її Тетяна Іванівна відразу пересадила за іншу парту! Ну, нічого, таточку, у Оленки, з якою я сиджу, теж волосся довге!
Весь вечір Гриша простояв у кутку – не зрозуміло за що…
Джерело: http://hopka.org.ua/
