— Ну, все, — сказав другокласник Вовка другові Сашку, – мені купили гітару! Тепер буду пісні в підземному переході співати. Загалом, андеграунд я.
— Андеграунд?! — Сашко вже рік ходив у музичну школу. — Так ти ще грати не вмієш на гітарі.
— А сперечаємося, — Вовка простягнув руку, – я за тиждень навчуся!?
Сашко хотів сказати правду, що у Вовки слуху немає, але пощадив одного.
— Гаразд, сперечаємося… На морозиво…
Весь тиждень Вовка мучився. Справа йшла з працею, але спір є спір. І рівно через тиждень він встав — з гітарою в руках і тремтячими ногами — в центрі підземного переходу. А до ніг ще кинув бейсболку.
На перших акордах перехожі здригнулися, поморщились і додали ходу. Вовка заспівав голосніше. Два веселих студента з подивом втупилися на юного співака і, стримуючи сміх, підійшли ближче.
— Сподобалося їм, – подумав Вовка і піддав жару. – Співав він повз нот, змінюючи мотив, але обличчя її при цьому було дуже виразно. Вовка надував щоки, закочував очі, і навіть вуха в нього заворушилося.
Студенти вже не могли стриматися від сміху. Народ, дивлячись на них, теж став зупинятися, почулися смішки і репліки:
«Ох, як виє, хлопець!» «Зараз обличчя трісне…» «Лише б гітару не зламав…» «Від такого старанності і померти можна…»
Вовка, намагаючись перекричати натовп, вже не співав, а кричав. Слова пісні закінчилися, але співак, без паузи, почав заново. Народ просто угорал від гомеричного реготу. Студенти судорожно сіпалися, і, боячись впасти, трималися один за одного. Сашка, що стояв віддалік, заткнув вуха руками і помирав від сорому.
Нарешті, Вовка втомився і замовк. Підземний перехід тут же вибухнув оплесками, що переходять в овації. В бейсболку спочатку посипалася дрібниця, потім полетіли паперові гроші.
Через п’ять хвилин друзі їли морозиво. Вовка сяяв від щастя, а Сашко мовчав і думав — а чи потрібно, взагалі, ходити в музичну школу?
Джерело: http://sebat.org.ua/
