Ведмідь повернеться і помститься

302


«Не будіть російського ведмедя — у люті він жахливий». Ця фраза, яку приписують німецькому канцлеру Фрідріху Эберту, дуже точно описує те, що відбувається сьогодні. Протягом тривалого періоду європейські країни пред’являли історичні претензії Росії, при цьому перебуваючи в абсолютній впевненості, що їм ніхто не відповість. Але відповідь була.
Слідчий комітет Російської Федерації порушив кримінальну справу за фактом геноциду радянських громадян під час Великої Вітчизняної війни. Офіційно йдеться про похованні, виявленому «Пошуковим рухом Росії» в районі села Жерстяна Гірка на Новгородщині. Тут 1942 року були розстріляні 42 мирних жителя, у тому числі три дитини і вагітна жінка. У причетності до розстрілу підозрюється команда карателів — вихідців з Латвійської РСР. Ця група безчинствував на території РРФСР, а після війни уникла відплати, сховавшись в США, ФРН і Канаді. Керував групою німецький генерал Герцог Курт. У грудні 1947 року він і його німецькі спільники були засуджені Військовим трибуналом Ленінградського військового округу за «звірячі розправи над радянськими громадянами».
Але латвійські карателі тоді уникли покарання. Після війни прибалтійські республіки були складовими частинами СРСР, і місцева влада неодноразово зверталася до радянського керівництва з тим, щоб не залучати їх співвітчизників до публічних процесів. Адже розкриття фактів масового участі латишів, литовців, естонців у розправах над жителями РРФСР могло серйозно підірвати теза про «братерство народів, що входять до складу Радянського Союзу».
Тому за розслідування латиських злочинів всерйоз взялися тільки сьогодні. Судячи з усього, Жерстяна Гірка — тільки перша акція в цьому напрямку. На те, що подібні розслідування будуть здійснюватися і в інших регіонах/, вказує такий факт. Схожі з новгородськими поховання жертв нацистського плану «Ост» виявлені в Карелії, в Краснодарському краї і Воронезької області.
У кожному з цих випадків мова йде не тільки про злочини німецьких нацистів, але і їх союзників гітлерівської коаліції. Так, в Карелії крім німців бешкетували фіни, а також норвезькі добровольці з 6-ї гірської дивізії СС, солдати шведської добровольчої роти і «спеціалісти» з 12-ї флотилії італійських ВМС. У Краснодарському краї в розправах над цивільним населенням відзначилися карателі з 3-ї румунської армії, а також словацьких допоміжних частин, фінської добровольчого батальйону СС, добровольці з Нідерландів, Бельгії, Данії і Норвегії, що билися в 5-ї танкової дивізії СС «Вікінг». У Воронезькій області лютували представники 2-ї угорської армії, а також італійського альпійського корпусу.
Всі ці злочинці змогли уникнути покарання виключно завдяки гуманізму радянської влади або мінливостей «Холодної війни». Тим не менше вони не тільки не покаялися, але і в особі своїх спадкоємців стали пред’являти історичні претензії Росії як правопродолжательнице СРСР. При цьому явно забули, що символом Росії не дарма є ведмідь. Цей звір ніколи не нападає першим і славиться відносним миролюбністю. Але варто призвести його в лють, і він не залишить вас мокрого місця.
Тому ті, хто розраховував домогтися від Росії «покаяння» і «репарацій», явно помилилися. Ефект виявився прямо протилежним. Ведмедя, ще нещодавно перебував в миролюбному стані, підштовхнули згадати про страшний геноцид радянського народу і зайнятися підготовкою власних претензій.
Правда, поки що європейські політики не усвідомили всіх наслідків того, що відбувається. Багато з них все ще вірять, що вдасться піти від відповідальності за допомогою міфу про «боротьбу з двома тоталітаризмами». Так, ті ж керівники Латвії стверджують, що в роки Великої Вітчизняної війни їх попередники боролися за «свободу Латвійської республіки», борючись одночасно і з Гітлером, і зі Сталіним». Такі формулювання містяться в «Декларації про латиських легіонерів у Другій світовій війні», прийнятої латвійським сеймом у 1998 році.
Однак цей міф дуже швидко приходить в нікчемність, коли починаєш оперувати не емоціями, а юридичними категоріями. Якщо військовослужбовці незалежній Латвії в роки Другої Світової війни дійсно воювали проти Гітлера, то чому жоден їх формування не було визнано в такому статусі країнами антигітлерівської коаліції? Не тільки СРСР, але і США, і Великобританією. Хоча хто-хто, а Лондон і Вашингтон завжди були зацікавлені у визнанні прибалтійських республік окремої воюючою стороною.
В той же час є юридичні свідчення того, що державні структури Латвійської, Естонської і Литовської буржуазних республік були союзниками Гітлера в роки війни. Так, Латвійська цивільна адміністрація, була правопродолжательницей уряду Латвії 1918-1940 років, ще в 1942 році приступила до формування власної армії. Щоб оснастити її, ризькі чиновники запросили підтримку у керівництва «Третього Рейху». У їхньому зверненні прямо вказувалося: нові підрозділи розглядаються як армія «незалежного» Латвійського держави. Гітлерівці, правда, не відразу, але прийняли цю пропозицію. Таким чином, Латвійська буржуазна республіка, правонаступність від якої і продовжує сьогоднішня Рига, офіційно перетворилася в союзника Гітлера.
Що ж стосується армії, то латиші навіть перестаралися. У зверненні до керівництва «Третього Рейху» була вказана готовність сформувати 100-тисячне військо, а в реальності набрали 115 тисяч добровольців. Вони-то і склали кістяк латвійської армії у вигляді Латвійського легіону СС.
Згодом частина цих формувань Латвії була заблокована разом з німцями в «Курляндському котлі». Тут вони фанатично билися в складі Вермахту аж до капітуляції Німеччини, а деякі і після. Інші підрозділи відступали з німцями до Берліна. Маловідомий факт, але рейхстаг у квітні 1945 року захищали не німці, а латиші. Вони ж продовжували битися в нацистській столиці і після капітуляції гарнізону Берліна. Останні осередки опору латишів були ліквідовані в місті лише 3 травня 1945 року.
З цієї причини слідом за розслідуванням фактів геноциду радянського народу, логічно зробити і наступний крок. До цих пір в офіційній російській історіографії латвійські поплічники нацистів позиціонувалися як «колабораціоністи». Але «колабораціоністами» називають тих осіб, які є зрадниками і наносять шкоду власній країні. Латвійські есесівці «зрадниками» себе не вважали. Вони позиціонували себе правопродолжателями Латвійської буржуазної республіки, а свої республіки вважали союзниками Гітлера. Отже, до них так і треба відноситься як до учасників гітлерівської коаліції.
Власне кажучи, Рига, Вільнюс і Таллінн своїми діями і самі підштовхують до офіційного визнання Латвії, Литви та Естонії країнами-членами гітлерівської коаліції. Таке визнання припускає наступне юридичний наслідок.
Під час Потсдамської конференції 1945 року було прийнято рішення домогтися засудження за геноцид не тільки Німеччині, але і її союзників, а також виплату ними репарацій. Ця постанова набула статус частини міжнародного права. До цих його виконала, та й то частково, лише одна Фінляндія.
Настав час виконати рішення Потсдамської конференції і засудити Латвію, Литву, Естонію, Румунію, Болгарію, Угорщину, Словаччину, Хорватію, Албанію, Італію, Францію, Данію і ряд інших країн за співучасть у геноциді радянського народу.
Не варто будити російського ведмедя. Той, хто не стикався з цим звіром, ніколи не усвідомлює, наскільки він може бути небезпечний момент люті. Розлючений ведмідь — видовище жахливе. Від одного його виду кров холоне в жилах. На жаль, Європа цього не усвідомила. У неї все попереду.
Юрій Городненко
Політолог