Другокласник Гриша знову повернувся зі школи підозріло тихий. Мама відразу ж зажадала показати щоденник, побачила там червону, схожий на гусака, двійку і мало не розплакалася. Папа, з усіх сил стримуючи гнів, взяв сина за плече і повів його на кухню — проводити виховну бесіду.
— Ну, Григорію, — Гришу завжди називали Григорієм, коли розмова був неабияким, — кажи, що з тобою діється?
Гриць боявся підняти на батька очі. А тато закипав все більше і більше..
— Адже уроки ж ти вчиш. Я сам тебе постійно контролюю! Так?
— Так… — здавлено промовив Гриша і шморгнув носом.
— Тільки не ридай. – Тато хотів для острашки торохнути кулаком по столу, але передумав. — Мужики — вони не ревуть. Давай розберемося, чому кожен день ти отримуєш двійки. Ти зможеш мені пояснити цю загадку, як чоловік чоловікові?
— Зможу… — Син тяжко зітхнув. — Як чоловік чоловікові…
— Ну, давай, пояснюй…
— Розумієш, тату… — почав був Грицько, але раптом зніяковів.
— Ну? Чого замовк?! — Не терпілося татові.
Гриша подумав, подумав, і продовжив:
— Переді мною сидить Ліза… Ось…
— І що?
— Та як же мені вчитися-то, тату?! У Лізи така коса!
— Яка? — сторопів тато.
— По пояс — ось яка! Я сиджу, тільки на цю косу і дивлюся.
— Ось воно що… — На батьковому обличчі з’явилася безглузда посмішка, яку він почав щосили ховати. — Звичайно, Я тебе розумію, Григорій… З усіма буває… Дівчата — вони такі… Але ти… Ти, Григорію, як справжній чоловік, вирішуй — чи тобі до одинадцятого класу на косу Лизину дивитися і пари отримувати, або бути відмінником… Гаразд, іди, подумай, а потім роби уроки.
Коли мама з’явилася на кухні, батько загадково вимовив:
— Знаєш, мамо, у нас, виявляється, любовна історія трапилася…
На наступний день зі школи Гриць повернувся веселий і з порога кинувся обіймати батьків.
— Значить, сьогодні без двієчки? — здогадалася мама. — Молодець!
-Ага! Тільки тата в школу викликають!
— Навіщо це мене в школу викликають? — витягнулося татове обличчя. — Що ти там накоїв?
— Нічого я не творив! Ти ж мені, таточку, сам сказав — вирішуй проблему як чоловік! Ось я і вирішив. Сиджу, значить, я сьогодні на уроці, дивлюся на Лизину косу і думаю: «Скільки можна терпіти? Не можна бути боягузом. Адже я чоловік!» Потім заплющив очі і як… смикну Лізу за косу. А вона як закричить! Шкода, що її Тетяна Іванівна відразу пересадила за іншу парту! Ну, нічого, таточку, у Оленки, з якою я сиджу, теж волосся довге!
Весь вечір Гриша простояв у кутку — не зрозуміло за що…
Джерело: http://hopka.org.ua/
