біженці,табір,репортаж
Величезна увага зараз прикута до проблеми біженців, які нескінченним потоком прибувають до Євросоюзу, прагнучи потрапити в країни Західної та Північної Європи. Далі вас чекає репортаж з угорської табору для біженців Ріжку, який знаходиться на кордоні з Сербією і є перевалочним пунктом для більшості людей, які прибули сюди з Близького Сходу і Африки. Цей репортаж повідає про те, що відбувається всередині табору, як тут живуть біженці і які плани на майбутнє вони будують.
Будівництво Колючим угорської стіни мляво, але рухається до завершення. Робочі об’єкта тоскно спостерігають за низкою біженців, які йдуть і йдуть по залізниці весь день, перетинаючи на їх очах кордон Шенгенського простору. По сумнівному задумом угорських властей, саме цей чотириметровий паркан з колючого дроту повинен зупинити потік мігрантів, який ось-ось перетвориться на справжній потоп.
Стіна майже впритул прилягає з обох боків до залізниці, яка як раз і стала стежкою для людей, що втікають від війни.
Цей вільний, недобудований ділянку ще кілька днів тому захищали поліцейські. Але біженці, як показала практика, проривають поліцейські кордони, перелазять через паркани, зносять огорожі. Хоча угорці вперто не відмовляються від свого задуму, незважаючи на обурення видних політиків з ЄС, які вважають це споруда порушенням європейських цінностей і законів.
Правда, біженці самі категорично не хочуть залишатися в Угорщині. Більшість з тих, з ким я говорила, що мріє про німеччину як про Землі обітованої. Німецькі власті чекають, що в цьому році буде подано близько мільйона прохань про надання політичного притулку. Також популярністю користуються Швеція, Австрія, Норвегія. Воно і зрозуміло, всім хочеться жити в заможній країні, яка може виплачувати хороші посібники.
– Там є поліція? – питає мене чоловік, показує в бік Угорщини і дуже засмучується, дізнавшись, що поліція стоїть в кілометрі від кордону. – Нам не можна до поліції: вони знімуть відбитки пальців, вони залишать нас в Угорщині. А нам треба в Німеччину.
Він має на увазі «дублінські» правила, за якими біженець повинен залишатися в тій країні, через яку він потрапив в Євросоюз. Саме тому вони уникають будь-якого оформлення документів, не знаючи, що правило як таке майже не діє. Спочатку його порушила Греція, у якій і без мігрантів проблем вистачає, потім Угорщина, щоб не залишати їх у себе, а слідом і Німеччина, щоб біженці все-таки дійшли до неї. І, здається, це не останнє правило, через яке Європі доведеться переступити.
Залишаючи за собою слід з сміття, люди впираються у великий наметовий табір. Тут, між злими поліцейськими і добрими волонтерами, вони повинні чекати автобуси, які повезуть їх далі.
Перше враження залишає табір моторошне: гори сміття, кинута одяг, ковдри, килимки…
Це розподільчий табір, де мігранти отримують гуманітарну допомогу. Периметр оточений поліцією, яка стежить, щоб вони не пішли.
Далі людей збирають групами, садять в автобуси і перевозять в інший табір в двох кілометрах від цього. Там біженцям доводиться здавати відбитки пальців і реєструватися.
Після цього вже відправляють в Будапешт. Щоб уникнути цієї долі, деякі мігранти здійснюють втечу з першого табору: як я вже говорила, вони дуже бояться, що їх залишать в Угорщині.
Коли я ввечері їхала з табору, комунальні служби вже прибрали основний сміття. Але коли я повернулася на світанку, сміття стало ще більше. Європейці тоннами збирають гуманітарну допомогу, частина з якої потім розкидається і викидається.
Тут варто пояснити. По-перше, мігранти всі свої речі несуть на собі десятки кілометрів. Найчастіше вони беруть у волонтерів щось тепле, щоб не замерзнути ввечері і вночі. Автобуси за мігрантами приїжджають в тому числі і вночі, людям доводиться кидати все на місці. Але вони знають, що в наступному таборі теж будуть роздавати безкоштовну одяг… І, здається, волонтери анітрохи не ображаються, вони радо зустрічають чергову партію біженців.
Найскладніший відрізок шляху позаду. Ці люди втекли від війни, вони йшли пішки, перепливали Егейське море… І їм поки все одно, що вони стали новиною номер один у світі. Їм невідомі розмови, ніби вони стануть причиною падіння Європи, їм байдужі суперечки про те, хто організував і фінансує їх подорож: американці, росіяни, ескімоси або інопланетяни. Вони просто йдуть від війни до миру.
Звідси
