Росія,острів,поїздка
Один кореспондент нещодавно побував на Курильських островах і вирішив поділитися враженнями про свою поїздку з допомогою невеликого фоторепортажу, який чекає вас всередині поста.
Столиця Ітурупа — Курильськ — малесенький містечко (населення 1800 осіб), в центральній Росії його назвали б швидше селищем. Щоб обійти його вздовж і впоперек навряд чи знадобиться більше години.
Будівель вище трьох поверхів немає — сейсмічна активність. Скрізь розвішані таблички, куди бігти у разі цунамі або землетрусу. Правила ці прості випадки: терміново мчитеся на височину. Для особливо тямущих намальовані і стрілки, що вказують на ці височини.
Розваг в місті — лише пара кафе при готелях та два спортзали, навіть кінотеатру немає. Ймовірно, саме тому молодь активно займається спортом. Найпопулярніші — сноуборд і гірські лижі. Довкола сопки, кататися можна де завгодно.
Особливо варто відзначити риболовлю. Обчислити рибака серед місцевих дуже легко: багажник застелена лінолеумом. Рибу: кумжу, горбушу сьомгу та інші делікатеси тут ловлять мішками і вважають хвостами. «Пару тижнів тому їздили на рибу, — розповідає мені місцевий „бомбила“. — За три години взяли 80 хвостів кумжі. Ловили на спінінг на морожену ікру. Візьмеш пару-трійку хвостів, і рухаєшся далі вздовж річки метрів на 500, щоб від ведмедя йти».
Ведмеді — одна з головних місцевих проблем. Напередодні, як відомо, в результаті дій місцевих шкуродерів ця проблема на день актуалізувалася для всієї країни. Ведмедів тут дійсно не люблять і вкрай побоюються. Але поважають.
«Вночі не гуляйте! Ведмідь задерти може!» — попередила мене консьєржка при заселенні в готель. Дикий край. Втім, частково в цій проблемі винні і невиховані туристи, розкидають сміття вздовж річок. Клишоногі звикли до побутових відходів і з задоволенням шукають їжу на смітниках, людей більше не бояться від слова зовсім.
Мучителів ведмедя, до слова сказати, затримали досить оперативно — так, і куди тут сховаєшся, всі один одного тут знають підозрюваних виявилося троє, правда, прізвища не називаються, не люблять тут, коли чужі в місцеві справи лізуть, втім, де це люблять. За підозрюваними в шкуродерства приїжджала оперативна група аж з Південно-Сахалінська.
З місцевої живності ще можна відзначити курильських бобтейлов — смішних короткохвостого кішок з примхливими характером. Це — помісь домашніх порід з очеретяними котами, багато заводять їх у своїх господарствах замість собак.
Дивно, але купити рідкісною для центральної Росії риби у рибному раю складно. Ринку — немає, а в магазинах лежать лише кальмари та копчений палтус. Кожен ловить собі сам. Цінник ж у місцевих крамницях — позамежний. Перші слова приїжджих, які потрапили вперше в місцевий магазин, «а ми думали, в Москві дорого…».
Йогурти стартують від 120 рублів, молоко — від ста. Проїхати на таксі кілометр — двісті рублів. Ціна, порівнянна зі столичною, встановлена лише на сигарети, ліки та мінеральну воду. Острів, всі продукти — привізні: або з Росії, або з Японії.
Серед місцевого населення ставлення до Японії неоднозначне. Більшість людей у підданство до імператора не рветься.
Незалежно від національності звучить — ми росіяни, та й все тут.
Втім, є й такі, хто влаштувався на роботу в Японії і назад в Росію повертатися не збирається. Доходить до того, що, коли вони приїжджають продовжувати робочі візи, взагалі з готелів на вулицю не виходять, тільки в посольство та за продуктами. «У наших дітей там є все, та й рівень життя зовсім інший», — кажуть такі експати. Заради цих благ вони згодні миритися з крихітними квартирами рази в три менше найменших малогабаритних «хрущовок» і відсутністю відпусток.
Головний продукт японського експорту — автомобілі. Найпопулярніші — позашляховики від тойоти так міцубісі.
Вітчизняний транспорт тільки службовий: вантажівки, рейсові «пазики» і «бухантеры» швидкої допомоги, поліції та МНС. Єдине виключення — забруднений уазик, ліпший раз на шляху. Судячи по його зовнішньому вигляду, він потрапив на Курили ще в епоху історичного матеріалізму.
Окремо варто відзначити дороги. Вони — прекрасні, порівнянне за якістю дорожнє полотно мені зустрічалося тільки в столиці.
«Ще три роки тут були лише ґрунтовки, потім почали класти асфальт. Всі — на гарантії, і будівельники до питання якості підійшли дуже відповідально. За три роки тільки пару латок довелося зробити», — зазначив у розмові мер Курильська Ігор Карпман. Подекуди по місту ґрунтовки ще залишилися, але будівництво доріг йде повним ходом.
У парі кілометрів від Курильська — головний місцевий курорт — «Ванночки». У 1986 геологи пробурили дві свердловини з мінеральною водою: одна з гарячого джерела, друга з холодного. З тих пір можна з задоволенням відмокати в мінеральному окропі з видом на Охотське море. Кажуть, дуже корисно для суглобів. Курс — 10 днів, разове відвідування без тимчасового обмеження коштує 200 рублів з людини. Вода за смаком і запахом схожа на Єсентуки.
Втім, сама приголомшлива місцева визначна пам’ятка — пейзажі. Хитро порізана берегова лінія, сопки, вічно оповиті туманами, дерева, із-за постійних тайфунів прийняли форму бонсаев і чорний-чорний вулканічний пісок справляють незабутнє враження. Інше питання, що побачити всю цю красу коштує досить недешево. Ціни на авіаквитки дуже кусучие.
Відвідування материка — теж величезна проблема для місцевих. Аерофлот, ніколи не відрізнявся щедрістю, зняв пільги на квитки для далекосхідників. Більше того, вся транспортна інфраструктура зав’язана на Москву. Прямий рейс в Омськ або Новосибірськ зайняв би усього пару трійку годин, але їх немає. Вам треба в Сибір? Ніяких проблем, злітаються до першопрестольної, там пересядьте і мчіть у зворотному напрямку. Це і втрата часу, і грошей, платити доводиться за два перельоту замість одного. Віднедавна, після введення санкцій, наш уряд закликав розвивати внутрішній туризм. Що ж, справа хороша, ось тільки вітчизняних авіаперевізників це схоже не хвилює зовсім.
Звідси
